Серце, мов камінь з безліччю тріщин:
дотик - й вдрузки.
"Ми" -не незрушне, "ми" не є вічні:
раз - й навпрошки
кожен прямує уже нарізно
(мов й не було)
до тих безцінно-суттєвих істин...
Про що в них йшло?
Вже й не згадає серце, що камінь.
Та вороття
назад не буде. Ми - безіменні.
Без каяття
сунемо важко вперед до цілей,
котрі врозріз.
Кому це важить?! ...Скальпелем сірим
світу надріз
в уламках віри, в тріщині долі,
в сльозах углиб.
Цим "розлучаюсь" ти мимоволі
камнем застиг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817171
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2018
автор: Мар’я Гафінець