І ось межа…Гірчить тодішній солод.
Недавно ще я пив із вуст меди.
А зараз плечі огортає холод,
Тепер цей холод буде назавжди.
І щоб зігрітись, я знайшов лавчину,
Бо серце промовляло: « Жди, прийде!».
Тут під вербою трішки відпочину,
Допоки знову сонце не зійде.
Як на цій лавці хочеться сидіти,
Лавчина, що на двох в одній судьбі.
Не дочекався і залишив квіти –
Це квіти, що назначені тобі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817276
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2018
автор: Віталій Назарук