* писали з донькою в школу
Жив собі один ведмідь,
Справ він мав чимало.
Хочте вірте, хочте ні,
А зима настала.
Літо, осінь і весну
Наш ведмідь, як бджілка!
Підпиляв стару сосну,
Де зламалась гілка.
Дамбу намостив бобрам,
Озеро розчистив.
Все встигав він тут і там,
Все про справи мислив.
Навесні саджав город,
Зайцю в допомогу.
Літом камінці носив
На сільську дорогу.
Осінь золота пройшла –
Всі ведмедю вдячні.
А ведмідь худий-худий,
Аж дивитись лячно!
Всім ведмідь допомагав,
Забувавши їсти.
А тепер зима прийшла,
Вже й в барлога лізти…
Тільки, ось, живіт бурчить,
Наїдку не знавши.
Снігом вкрилася земля,
Їжу всю сховавши.
Сів ведмідь під свій барліг
І засумнівався.
Всім він радо допоміг,
Тільки сам зостався.
Бо про себе він забув,
Про свої потреби…
Турбувався він про всіх,
А й про себе ж треба!
Та на щастя лісові
Друзі позбігались.
Кожен щось йому приніс.
Друзі турбувались!
І подяку надали,
Грамоту приклали.
На останок, як могли
Розуму навчали:
- Ти завжди допомагай
Друзям у роботі.
Та й себе не забувай
У своїй турботі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817285
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2018
автор: Лариса Сорокіна