Пригадую неопалиме.
Не досипаю ніччю.
Усе стоять перед очима
іконами обличчя.
То поділю своє на двоє,
то стулюю сюжети.
А від ліричного героя
одні лиш силуети.
Допомагали, і любили,
і обіймались разом,
коли на Виселки ходили
усім десятим класом.
Так і пішли усі юрбою.
Нема дівчат і хлопців,
що полягли на «полі бою»
десь у чужій сторонці.
У кожного найвищі цілі
і не свої дороги.
І не біда, що уціліли
та мучились не довго.
Біда мені, що не згадаю,
на що я сподівався,
коли з обіцяного раю
на виселки подався.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817372
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2018
автор: I.Teрен