Коли забудеш мою павутинку,
Прийди до мене в гості ще раз;
Я тобі не забороню, бо щосили
Я намагаюся розпавутити
Кожну особину моєї злості
Нещадний звір, що так рвав
Мою душу, кричав мені:
Найважче нам зробити те - ,
Що ми так подавляли
В своїх милих душах...
У склепі мого підняття,
Мої вогні ще не погасли:
Так хочеться зробити мені те,
Що мені забороняла,
Моя улюблена, кохана совість
Що звисає з твого чорного волосся?
Це павутинка,
Що спускалася на твої чорні очі,
На бліді губи,
Що манили кожнісіньку
Клітинку у моїй душі
Нагадували мені про мою чисту підсвідомість,
Якій під силу сказати тобі тільки "ні".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817448
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2018
автор: Роксолана Козова