До річечки спускалися городи
Не бачити вже нам тії краси.
Ще не диміли трубами заводи -
А навкруги лиш луки і ліси.
І стежечка до берега тулилась
І бігла то угору, а то вниз.
Старий дідусь перебував щасливим
Бо в лантусі ніс і голки і хмиз.
А стежечка любила ноги босі,
Що лоскатали тріснуті боки
Ласкали хвилі прип'ятий на тросі
Столітній човен, що набрав води.
І славилась та річечка в'юнами,
І раками - були і карасі
Якийсь рибалка хвастався сомами
Чомусь йому ми вірили усі.
Що сталось? Не віки ж - десятиліття
Так швидко пролетіли від тоді
Немає риби , берег замулився
І стежку затоптали бур'яни.
Але не пізно, ще скажу не пізно
Нащадкам відіслати у віки
Збережене коштовнє те намисто
Від доброти і щедрості Землі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817471
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2018
автор: Тетяна Акименко