Не покидай того, кого кохаєш,
і не важливо друг це, мати, син,
і хай образу-біль на них ти маєш,-
і простір твій малий для їх провин,
ти ж все одно у серці їх тримаєш,
де все живе в тобі, окрім брехні,-
щоночі душі їхні обіймаєш,
за ширмою в антракті в глибині...
Віддай любов, яку від всіх ховаєш,
на мить тому́, хто зараз сам один,
і кого погляд завжди оминаєш,
про кого спогади стираєш в дим.
Усе на світі з часом забуваєш,
що злилось в пуповині ще колись.
Ти час всій в гордості даремно гаєш,-
гляди, Людино, не спізнись!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817472
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.12.2018
автор: Вікторія Грошовик