Став звичним, дотичним,
Тому й допустимим –
Чи стане завзяття,
Чи вистачить сили
Цей колір покори здійняти на вила?
Стожильні
Терпіння лещата, –
Ой люлі, ой люлі, –
В обіймах рутини надії поснули.
Хули не бажали,
Та в пащу акули
Пірнули.
По колу маршрути
Життєвого герцю.
Ми зайдами загнані в пастку туземці –
В собі заблукали –
Заручники стресів
Регресу.
Тунель безпросвітний –
У скорених духом.
Ясні маяки сподівання потухли.
Веде у нікуди безвекторність руху.
Послухай!
На порох
Усьоме, вдванадцяте, всоте
Акула-апатія буде молоти.
Не нами!
Для нас установлено квоти
Польоту.
У дурнях ходити
Допоки?
До строку,
Коли здіймемося над плесом високо –
Ллють воду лжесвідки
В моря лжепророків –
Допоки?!
Торкається берега
Подумки чайка
У сіро-свинцевий –
Дотичний, звичайний ,
Здіймається криком –
Це колір печалі
Й пручання.
Минайте затишшя
Дошторму-тунелю!
Солодко співають сирени –
На скелі
Ведуть корабель.
Упокорень пастелі
Промелють
На прах
Маяки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817556
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 14.12.2018
автор: Серафима Пант