Мені здається, що життя,
Це потяг шви́дкий в небуття
А станції - це ті роки,
що пролітає мій швидкий.
Ось знову Новий рік іскрить,
Для потяга це лише мить,
Як всі, ця станція мелькне,
І потяг знов несе мене.
Я оглядаюся назад,
там станцій більш, ніж сімдесят.
Дивлюсь напружено вперед,
Одна, чи дві, не розбереш.
А як ще хочеться любить,
А як ще хочеться творить,
Хоч би сповільнив потяг мить,
Та він безжально далі мчить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817900
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2018
автор: Володимир Бабієнко