Ой роки - роки, мої соколята!
Колись було вас, роки багато
Молоді веселі, ще й співочі
Усміхалось щастя, як сонце в очі.
Промайнули весен ті п’янкі чари,
Попливли у небі літні хмари.
Змужніли, підросли соколята,
Осінь наступає тихо на п’яти
Золото природі кругом розлила
Мені чуба, бороду посріблила.
Осінь, ти ж мене зачарувала!
Не прудкою вже хода моя стала…
Соколята підросли так давненько
Осталася лиш соколів жменька.
Літає молодість високо в небі,
Не ятріть, рідненькі душу, не треба…
Моїх соколів зосталось три лише,
Які мене гріють, ще й тішать.
Буду з ними жити в любові,
Збігли вже роки тії кольорові.
Зима в хату зазира, як лисиця,
Бери, діду, валянки рукавиці,
Щоби зігріти спину, ще й ноги
Вилізай на піч собі без підмоги.
Ох, напевне, так потрібно зробити,
Спину ще й ноги трішки погріти.
Щось не спиться, я лише дрімаю,
І думки рояться та серце крають
Колись бігав з чубом і бородою,
Ой що сталося нині зі мною...
Дотягнувсь до чуба - віє вітрище,
На місці бороди одне попелище
Краще вже без бороди й чуба!
Була з ними одна лиш рахуба…
Колись жінки ласо скубли за них,
А тепер дід заспокоївся, притих.
05.12.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818040
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2018
автор: Веселенька Дачниця