Самотність тихо штурхає за плечі,
Ступає, ніби друзі ми давно
За мною поруч. У ліси далечі
Мене веде як у німе кіно.
Вона подруга нині. Чи на час?
Веде з собою і сліди пустинні
Тільки нагадують про тебе і про нас
Це ми, самотносте, у цьому винні.
Ідеш - немає сліду, бо пісок
І вітер виніс сльози твої ріки.
А хочеться лише води ковток
І не солоної, а прісної - навіки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818259
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.12.2018
автор: Ксенія О