В дверях кабінету вже чекала Царівна. Голубоока блондинка з довгою косою до стрункої талії та пружних сідниць склала навхрест руки на досить великих грудях. Одягнена була в червоний светр з декольте та обтягуючі джинси. Пухкенькі червоні губки були міцно стулені. Перша красуня тридесятого була зла.
- За яким правом ви затримали мого чоловіка, Іллю Муромця?! – Пропищала вона тонким голосом. – Що за беззаконня?! Це поліція тепер собі дозволяє бити та арештовувати чесних казкових громадян?!
- Ваш чоловік порушив закон. – Льодяним тоном сказав Крижане Серце. – Разом з Кирилом Кожум’якою він напав на офіцера казкової поліції. На вашому місці я б притримав коней та не кричав би в присутності моїх підлеглих.
Ох, дарма, – зрозумів Микита, дивлячись, як червоніють щоки в царівни та грізним вогнем розгораються очі. Якраз обернено-пропорційно з вічно холодними синіми очима Крижаного Серця. Не прогадав.
***
- Ні, ну ти собі уявляєш? – Змій Горинич налив каву Василисі. – Ніколи більше нікого з цих богатирів не впущу!
В барі Червона шапочка з самого ранку було пусто. Лише Кривеньке Каченя та Василиса сиділи за одним з небагатьох цілих столиків. Горинич, закутий в один домашній халат розливав по чашках каву. Розбите вікно він забив дошками, проломлену підлогу просто обвів смужками скотчу, щоб, бува, хто не став.
Горинич сів біля них. Кривеньке Каченя та Василиса переглянулись і одночасно обійняли його.
- Ти ж знаєш, ми з тобою! – Лагідно сказала Катя. – Ніхто з них більше не зайде сюди.
Горинич слабко, але в той ж час лагідно всміхнувся.
- Змій! – З дверей пролунав голос Котигорошка. – Горинич, ти тут?!
Бармен знову збліднув, викликавши невдоволення в прекрасної половини казкових персонажів.
- Його немає! – Крикнула Василиса. – Забирайся геть!
Котигорошко нарешті вийшов на світло. Роззирнувся навколо. Подарував усмішку Кривенькій Качечці, котра демонстративно відвернулась, задерши маленький носик догори.
- Костя, я не виню тебе, якщо що. – Сказав Горинич, пускаючи носом чорний мов та сажа дим. – Але якщо хоч раз це повториться…
- Я тебе почув! – Підняв руки Котигорошко. – Заспокійся! Я по допомогу.
- Як просувається розслідування вбивства? – Запитала Василиса. – Наш улюблений всіма мер цікавився.
- Краще б він нашими дорогами цікавився. Горинич, можна тебе на кілька слів?
***
Крижане Серце підняв перекинутий царівною стілець. Ох, ці принцеси – пробурмотів про себе. Царівна пішла, отримавши обіцянку, що завтра з самого ранку її чоловік вийде, прогорлавши на Крижане Серце до полудня. – Хто їх взагалі рятувати брався? Для чого?
- Шеф, можна? – постукав Микита.
- Та заходь, стажере. Чув нашу бесіду з пані Царівною?
- Всі чули. Голос в неї гучний. Ви як?
- Не звикати. Ось така в мене робота. Слухати істеричні крики всіх кого не хочеш, через сумнівні дії підлеглих. Це ще квіточки. Та ми відволіклись, чого тобі, стажере?
- Котигорошко дзвонив. Казав, є новини.
***
Коли вони вийшли з бару «Червона Шапочка», їх вже чекала чорна машина з затемненими вікнами. Котигорошко зі Змієм переглянулись. З вікна показалось лице Солов’я Розбійника.
- Сідайте, панове. Є розмова.
- З чого раптом? – підозріло запитав Котигорошко.
-З того, що ми на одній стороні.
Як тільки вони сіли, Соловей махнув рукою і машина поїхала. Аня, мавка-водій, вела машину обережно.
- То що в тебе? – поцікавився Котигорошко. – Будеш агітувати голосувати за тебе?
- Запропоную пост начальника казкової поліції, коли я стану мером.
Змій Горинич глянув на Котигорошка. Тоді на Солов’я Розбійника.
- З богатирями не можна інакше. – Пояснив Соловей. – Занадто прямо-лобі, їм натяки, як тобі в твоїй зміїній подобі овочі.
Горинич промовчав, перевівши погляд на задуманого Котигорошка.
- А так Соловей хоче, щоб я повірив, адже він пообіцяв при свідках. – Котигорошко не зводив погляду з Солов’я. Я ніколи не був дурнем, Соловей, і ніколи не був брехуном. Що тобі потрібно?
- Нічого. – Соловей розклав руки і відкинувся на сидіння. – Мені потрібно, щоб ви нічого не робили. Нехай Кощій ширяється в Баби Яги. Нехай літає в хмарах, хоч у мрії, повернеться в казку з якої виліз. Розслабтесь, сходіть в мій клуб. Випивка за мій рахунок. Язиката Хвеська тим часом напише репортаж, про уподобання пана мера. Його рейтинги впадуть і в мери він не піде. Вам не треба ні про що перейматись, просто прийдете завтра в мерію і схопите його по тепленьких слідах.
- А ти? Підеш? Принесеш своє крісло, замість його?
Соловей потер стомлені вузькі очі.
- Костя, я не злочинець, я бізнесмен. І в казці тоді, я охороняв свою дорогу і брав гроші на ремонт, доки Ілля не вирішив, що все для народу має бути безплатно. І що сталось з дорогою? Вона стала непридатна до їзди по ній. Так і тут. Я вважаю, що Кощій має піти. Досить обманювати казкових жителів тридесятого. Від мене користі буде більше. І від тебе, в якості начальника казкової поліції. Це не хабар, не думай. Я стаю мером, призначаю свій штат. Подумай, чи ти хочеш бути в команді переможців.
Машина зупинилась. Аня відкрила їм двері, даючи зрозуміти, що розмова завершена.
Котигорошко і Змій Горинич мовчки вийшли. Соловей помахав їм рукою на прощання і поїхав далі.
- Дарма йому тоді Ілля голову не проломив. – Буркнув Змій. – Але він кращий ніж Кощій. Так що ми будемо робити з цим?
Котигорошко направився по дорозі. Змій постояв, а тоді вирішив піти за ним.
- Я може й богатир. Прямолінійний, чесний, принциповий. Можливо я за швидко хапаюсь за булаву. Але тупим я не був ніколи. Соловей збрехав, Кощія чекає не стаття Хвеськи, а щось серйозніше.
***
В двері готелю Баби Яги постукали. Ох, кого там нечиста принесла? Знову Кощій приперся? Здається він занадто пристрастився…
- Це я, Горинич. Хатинка-хатинка відчини двері.
Хатинка завібрувала. Та чого вже, відкривай, – кивнула Яга
Як тільки двері відкрились, в них зайшов Крижане серце. За ним протиснувся Котигорошко та Фарбований Лис.
- Чого приперлись? – Спитала та. – Копам тут не раді.
- Тебе забули запитати. – Крижане Серце вмостився у вільне м’яке крісло. По землі пішов іній.
Яга кинулась до свого туалетного столика з білих кісток. Вся ї сила в кістках. Нехай но вона візьме в руки кістяну шпильку…
Не встигла. В столик влучила булава Котигорошка. Тріск, зойк Яги, спалах білого світла. Від кісток залишився лише пил.
- Я твою хату на курячих ніжках з землею зрівняю! – Пообіцяв богатир.
В Микити подзвонило чудо дзеркало. Він дістав шматок скла. Горинич повідомив, що хтось йшов. Встигли якраз вчасно.
- Слухай уважно! – Крижане серце підвівся і підійшов до неї. – Соловей розбійник задумав зробити щось нехороше нашому меру. Ми знаємо, чим він займається в тебе. Сюди скоро хтось прийде, може навіть Кобиляча Голова. Вибір в тебе наступний: розповідаєш нам, що ти мала зробити і ми тебе не закриємо. Ні тебе ні твій бордель на лапках. Зрозуміла?
Яга тихо кивнула. Вона знала, що не справиться з ними усіма. Поодинці – можливо, але не коли їх троє.
- Кобиляча Голова приходив по свою маску. – Почала стара. І по живильну воду. Кощій в обмін на героїн смертних приносив її. Так він розраховувався.
Котигорошко з Микитою переглянулись. Ось чим отруїли того смертного. І ось хто.
- Якщо Соловій стане мером, він підніме ціни на неї.
- Хороша казкова ситуація. Один мер нічого не робить, інший зробить всім погано. – Крижане Серце явно веселила така ситуація.
В двері постукали. Яга ще раз глянула на гостей, але оскільки ті йти не збирались, лише клацнула пальцями і ті перетворились на предмети декору.
***
Кобиляча Голова був високим, струнким, худорлявим юнаком. На оголеному торсі яскраво випинали ребра. Його шкіра була покрита чорними татуюваннями. Лице бліде гостре з маленькими червоними очима на гладенькій білій шкірі. На поясі до синіх джинсів прикріплений череп корови.
- Чого ти прийшов? – Кобиляча Голова завжди викликав страх в неї.
- До тебе. – Він вів себе спокійно. – Ти дещо даси Кощію…
Він замовк. Озирнувся. Тоді оглянув її житло.
- В тебе меблів стало більше?
- Та прикупила дещо.
Кобиляча Голова не слухав її. Він підійшов до високої білої шафи. Оглянув її.
- Знаєш. – Не відриваючи погляду від шафи сказав він. – Ти звісно ще та любителька химерних речей, але шафу з котрої сочиться іній…
Він не договорив. При-ліжкова тумба раптом стала схожа на Котигорошка.
- Кобиляча Голова тебе затримано за підозрою у вбивстві!
Він не відповів. Шафа, на котру той дивився ще кілька секунд тому, стала Крижаним Серцем.
- Сам шеф поліції тут? – присвиснув Кобиляча Голова. – Хто б міг подумати?
- Будеш чинити спротив?
Знову блиснуло, і замість столу з’явився Лис Микита.
- А це в нас хто? Голубенька лисичка? Тобі не треба красти курей з курнику, поки дорослі розмовляють?
Микита почервонів, але промовчав.
- Тебе затримано за підозрою у вбивстві смертного. – Офіційним тоном промовив Крижане Серце. А ще в спробі по впливати на вибори мера. І в присвоєнні партії казкової води.
- Смертного я не вбивав. Для чого мені це?
- В скрині подумаєш. – Сказав Котигорошко, дістаючи кийок.
Кобиляча Голова не думав довго. Він просто кинувся до виходу. В самих дверях йому в плечі влучив кийок Котигорошка. Він вигнувся од болю і вилетів геть.
- За ним! – Наказав Крижане серце. – Я розберусь з Ягою.
- Ми ж домовились! – Заскавуліла та.
-З Кощієм та Солов’єм ти теж домовилась…
Далі Котигорошко з Микитою не чули. Вони вилетіли з хатинки. На зеленій траві перед хатинкою поволі піднімався Кобиляча Голова. Котигорошко простягнув руку і кийок полетів до нього.
- Ох, дарма ви не пішли сьогодні відпочивати! – Погрозливо сказав той.
Він відчепив маску від штанів. Одягнув її на голову Тепер його лице закривав череп кобили.
Рухався він швидко. Він блискавично наблизився і ударив Котигорошка кулаком в груди. Богатир вдарився в стіну і поволі сповз по ній, жадібно хапаючи ротом повітря. Микиту він схопив за шию, підняв і кинув в бік лісу.
- Ти міг би послухатись і не йти! – Його голос змінився, тепер він звучав так, наче лунав з старенького гучномовця. – Тепер час відправлятись в небуття…
Котигорошко знову метнув кийок, що на льоту перетворювався на булаву. Кобиляча Голова відхилився назад, проводжаючи поглядом булаву, що полетіла повз, врізавшись в дерево та на друзки розтрощивши його.
- Занадто повільно…
Котигорошко не витрачав часу. Скориставшись, що той не дивиться, він підскочив і вперіщив того під дих. Ще раз. Кобиляча Голова видав протяжний кашель. Котигорошко наніс аперкот прямо по масці, спробувавши її збити. Не вийшло. Замахнувся боковим.
Кобиляча голова відхилився і пробив блискавичну серію ударів по корпусу. Котигорошко відчув, як в нього хруснули ребра. З його рота вирвався крик болю, коли Кобиляча Голова зламав йому ногу в коліні. Котигорошко впав на землю, притискаючи ногу до себе.
- Нічого особистого. – Кобиляча Голова відірвав з черепа один ріг. Він заблистів на сонці, даючи зрозуміти, що він достатньої гостроти. – Всього лише бізнес.
Замахнувся. Котигорошко лише в останній момент підставив руку. Він закричав, коли ріг пробив долоню. Іншою рукою він схопив Кобилячу Голову за зап’ясток. Ріг зупинився за кілька сантиметрів від його лиця.
- І хто тепер тобі допоможе? – Зневажливо запитав Кобиляча Голова.
Відповісти Котигорошко не встиг. З лісу вискочив здоровенний синій лис на двох ногах. Не гаючи часу він кинувся до них і вхопив Кобилячу Голову іклами за плече. З легкістю відірвав його від землі і відкинув від Котигорошка.
- Лежи, я розберусь! – Прогарчав Микита. Його голос міг зійти з звук двигуна в спорткарі.
Кобиляча голова пролетів кілька метрів, перекотився і скочив на ноги. Зареготав, плескаючи в долоні.
- Ну ж бо, песику, ходи но сюди! Зараз я тебе вигуляю.
Микита кинувся блискавично. Його щелепа клацнула за волосок від горла того. Кобиляча Голова відскочив і ударив того в лице. Лис впав, але піднявся і знову напав. Він схопив того кігтями за груди і кинув в дерево. Стовбур не витримав і дерево зламалось.
- Маска! – Закричав Котигорошко. – Збий з нього маску!
Лис не став витрачати часу. Схопив кігтями того за голову і підняв над землею. Кобиляча Голова закричав. Його ноги засмикались, а руки схопились за вуха Микити. Котигорошко простягнув руку і спіймав булаву. Сил стояти не було і булава протягнула його ще кілька метрів по траві.
- Чому лежимо, офіцере? – З будинку Яги вийшов Крижане Серце.
- Шеф, ногу в коліні вправляти вмієте? – Котигорошко кивнув на ногу і показав на пробиту долоню.
Микита тим часом з усієї сили вгатив Кобилячу Голову спиною об землю, що вона аж розлетілась в боки. Іншою лапою ударив того в маску.
- А стажер непогано справляється. – Відмітив шеф, дістаючи з кишені синього костюма чудо дзеркало.
- Кобиляча Голова небезпечний противник. – Сказав Котигорошко опираючись на булаву.
- Офіцере Гупало, підготуйте чудо-скриню для Кобилячої Голови. – Крижане Серце його навіть не чув. – Візьміть Чабанця і пообіцяйте звільнити Муромцю з Кожум’якою, якщо ті допоможуть. Що? Кажуть, що допоможуть? Чудово, зараз підкину чудо перстень і відкрию портал.
Чудо дзеркало знову потемніло. Крижане Серце зняв з пальця перстень. Глянув на ногу Котигорошка. Травмоване коліно почало синіти та покриватись льодом від одного лише погляду.
- Офіцере, ваша служба не закінчена. В вас ще одна дієздатна рука і нога. А саме головне: голова. Тож не лежіть тут пляцком, будьте ласкаві, а допоможіть офіцеру Лису.
Микиту покидали сили. Кобиляча голова, здавалось, не стомився зовсім. Він відштовхнув того ногами від себе. Микита впав на землю. Кобиляча Голова хутко підвівся і схопив того за тулуб. Підняв над землею. Здавив з усієї сили…
Булава Котигорошка потрапила прямо під ребра. Кобиляча голова зігнувся в три погибелі.
- Лис, до мене його! – Закричав Котигорошко, стрибаючи на одній нозі. Микита схопив того зубами за ногу і кинув Котигорошку, наче ганчірку. Кобиляча Голова пролетів кілька метрів, наче ганчірка. Богатир підскочив і наніс удар кулаком в стрибку. Потрапив прямо в маску, але їй наче нічого й не сталось. Кобиляча Голова з розмаху гепнувся об землю. Котигорошко на валився на нього з одного боку. Лис Микита схопив з іншого. Кобиляча Голова смикався, лаявся, гарчав, але ті тримали міцно.
Крижане серце з’явився нізвідки. Поклав руки на кобилячий череп. З його пальців сочилась льодяна пара.
- Вас заарештовано! – Крижане Серце скрикнув від натуги.
Щось затріщало. А тоді почувся звук, наче плоть розривають на двоє. Кобиляча Голова заволав від болі. Зовсім поруч біля нього сів на землю Крижане Серце з маскою в руках.
- Моє лице! – Верещав той. – Поверніть мені моє лице!
Крижане серце тим часом перекинув перстень через плече. Позаду відкрився портал.
- Викиньте його туди. – Сказав шеф казкової поліції. – Скриня вже чекає на нього.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818431
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2018
автор: Тост