Стали легші зими, стали довші літа,
І ночами часто снитись стали сни,
Що земля довкола вкрита ніжним цвітом
Що фіалки квітнуть – вістуни весни.
Колихає вітер замаєні луки,
Красоту небесну зносить поза край.
Напувають серце соловіїв звуки,
І душа радіє наче пнеться в рай.
Де дві річки чисті мов сестриці близькі,
З полонин високих починають шлях.
Де пасуться в лузі коні норовисті
А над ними ширить сизокрилий птах.
Завмирає серце – чи краса то згуба?
Аж від того щастя двоїться в очах.
Наче тулить губки свої любка люба
Зазирає в душу, наганяє страх.
Поки зморок ночі затуляє очі,
Наче світло боже миготить, летить.
Поки зморок ночі сняться сни пророчі,
Сняться сни пророчі – зупинися мить.
Парище
2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818519
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2018
автор: Мартинюк Надвірнянський