Віє віхолу зима
На міста і села.
Не лякайтеся дарма,
Бо вона весела
І дарує світу казку:
Рік новий, у січні,
І Різдво, і неба ласку
Та святині вічні.
Вбрана завжди екзотично –
У пухнасті шубки,
Досить теплі, що практично
Цокотять аж зубки…
З цим миритися вже звично:
Ковзанки та гірки
Розігріють блискавично,
(На штанцях до дірки...)
Все вбирає в білий колір,
Покриває сріблом.
Вимережує сніжинки
Під зір дивним світлом.
Хутряний рихтує комір,
Валянки тепленькі.
Для землі – легку перинку
Й промінці благенькі.
Дивна зимонька-зима,
Королева сніжна,
Нарікає хтось дарма,
Бо вона розкішна:
І кутя, і коляда,
Ковзани й санчата,
В лід перебрана вода
І сніжок, як вата…
Баба, зліплена в дворі
Малими й старими.
Спалах зірки угорі,
Тайна - за дверима…
22 грудня 2018
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818585
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2018
автор: палома