Мов хмарою густою оповитий,
він баньки витріщав на мене, корчився.
В уяві ж повставала оковита –
це все, що викликало слово «Хортиця».
Він тьмущу тьму часу на мене вбухав,
натужно белькотав, горланив, пінився,
допитувався: «Що то є – Обухів?»
Я ж впевнено казав: «Рулон папірусу!»
Відчув себе Ісусом він чи Ноєм?
Такому психопату лиш на йогу йти!
Ще в сиву давнину «Галичиною»
прадавні племена назвали йогурти.
Етруски в снах ще бачили Болонью
і толком було випити ще ні з ким,
як укри пиво звали «Оболонню»,
і де-не-де вже кликали «Чернігівським».
Ще «геній» ненароджений Батиїв
у нас не ошивався попід мурами –
за вухами лящав «Вечірній Київ».
Любили. Поважали. Маламурили.
Він думає, що знає Україну.
Белькоче, бідолаха, пнеться, піниться.
В «Сільпі» придбав я «Вінницького хріну» –
на цьому досить знань про слово «Вінниця».
.............................................................
Все. Годі! Кличте тишу! Задовбавсь!
Та що б там не горланили придурки,
кладу до холодильника «Донбас»
живі і ненароджені продукти.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818675
Рубрика:
дата надходження 23.12.2018
автор: Олександр Обрій