Невже, ця бабця в дзеркалі – це ти?
Якій я дарував червоні ружі,
Писав у зошиті тривожнії листи,
Чекав під парасолькою в калюжі…
Невже, ця бабця в дзеркалі – це ти?
Моя натхненна, моя незрівнянна!
Як ти могла так швидко відцвісти?
Моя незвідана, перлинна, невпізнанна!
І сосни сині поголубив сніг
За тим вікном у нескінченнім полі,
Даремно все життя кудись я біг,
І не здогнав, і не впізнав я долі…
Невже, ця бабця в дзеркалі – це ти?
Чому я вірити очам вразливим мушу?
Де те правдиве дзеркало знайти,
Яке відображає тільки душу?
І вдарить по весні бентежний грім,
І над пасовищем граки закрячуть,
І сам собі я тихо відповім:
Красу душі лиш чисті серцем бачуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819054
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.12.2018
автор: Протоієрей Роман