* * *
Коли повернуся з краю туманів,
З краю багать і кольорових снів,
Я принесу Вам грізний гнів вулканів
І білозубі посмішки снігів.
І знов відкриються присохлі рани,
І знов рука тремтітиме в руці,
І будуть очі – сірі, як тумани,
І тінь тривоги в Вашому лиці.
І як завжди твердитиму щось знову,
І буду знов нахмурений і злий.
Та ні одному сказаному слову
Ви не повірите, звичайно, як завжди.
І знов наш час мине нестерпно скоро,
І нам забракне днів і вечорів.
Ви скажете: “У всьому винні гори...”,
Нахмуривши підківки чорних брів.
Хіба ж Ви бачили, як грають перекати
На лютих звивинах ріки ?
Хіба ж Ви чули, як ревуть сохаті,
Коли у герці сходяться бики?
Хіба ж Ви знаєте, як пахне тундра літом,
Як дим багать нагонить хмари мрій,
Як поночі виводить соло вітер
На саксофоні втрачених надій ?
Я знов втечу колись, напевно, рано
В звабливу синь далеких берегів,
Де все так просто – гнів вулканів
І білозубі посмішки снігів...
* * *
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819318
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2018
автор: Терновий