И недоброй усмешкой чернели уста реки,
В корни деревьев покрепче вцепились умершие здесь старики -
Не сбежали б деревья прочь от родного дома…(с) Єля Дорофієвська, "Федора"
Коли застигає вода –
Верби над ставом сплять.
Їх мертві тримають за ноги, щоб мертвих не стало більше.
А на вишневих плодах
Блищить пурпурна зоря.
Вони собі так ростуть. Ніхто не тримає вишні.
У верболозів – їх сум –
Це смисл усього життя.
Вода є його основа. Але. Погано, коли занадто,
Сирени взялись до сурм,
Припливи несуть каяк,
Коли він з верби, то важко їх кореням дати раду.
Сніги водою стечуть
І вишні розквітнуть тоді,
Забудуть вони і мертвих, коріння верб і цю зиму.
Над ставом верби ростуть,
І їх коріння в воді.
Вода тече по їх венам, і робить їх всіх живими
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819349
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2018
автор: Кот Єльпітіфор