Як зріє у ній якийсь безумовний протест, -
тобто, такий, де не вона висуває умови, -
розкладає велике багаття в підніжжі гори, і тоді Еверест,
основа і центр її сьогочасної світобудови,
чорніє, сутужно вдихає ядучий дим...
Ця акція відбувається темної лютої ночі -
місяць над вогнищем сяє, та раптом стає блідим,
наче його з того світу накликали поторочі…
Вона ж - то іде від вогнища до гори, то упрошує: «Горо, йди
від мене, до мене…»
Та Еверест не бажає ані на крок вирушати з місця –
наче боронить її від такої страшної біди,
якої і сам боїться.
© Єлена Дорофієвська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819378
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2018
автор: Єлена Дорофієвська