Україно моя-поле пшеничне,
де під небом блакитним цвітуть соняхи.
Полонина гірська що яфином квітне,
і наче сльоза гірські чисті річки.
Ти красою своєю пянила усіх,
як ворожка у душах пануєш.
Не гордится тобою буде за гріх,
а горжусь я тобою-ти чуєш.
Хоч невзгоди не раз тебе покомсали,
і топтали не раз вороги...
Але ми Українці від біди не тікали,
ми усі довели,що твої ми дочки і сини.
Хай трясется ворожая сила,
коли вздумає на Україну пійти.
Ти наша мати ти в нас єдина,
і на захист ми станем грудьми.
Цвіте і пахне наша Батьківщина,
на радість нам на завість воргам.
Так буде завжди ненько Україно,
повірь як мати вірить своїм дітлахам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819428
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2018
автор: Бабич