так тут повелось,
народився коли все збудовано
на цифрових бумагаг.
Ой моя рідна земля.
Покидаємо домівки в погоні за славою,
мало хто доходить.
"Мамо пробач я емігрант"-
Говорить син
і що залишим за собою?
спогад?
чі гальмівний шлях ?
так тут повелось мамо
не в грошах щастя
але це не про нас час.
І вихід-нажати на стоп кран?
чи очікування на лінії кордонів?
Так з душею емігранта
не збудуєш царство щастя,
Ні, без неї тут ніяк
В сумнівах лиш біль тримаєм за зубами
і здавалось кожен не титан,
Але у нас пів країни
залізобетонних.
Готові іти до кінця як спартанська воля.
"Вибач мам я емігрант"
шепоче син із багажем в пів сотні.
І здавалось щастя не в грошах
Та не для всіх слова ці́ правда.....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819593
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.12.2018
автор: Володимир Кос