В коловороті подій
Сковані мої руки
Замки і замки без ключів
І часом здається шизую
І часом би впасти до когось в тепло
І бути такою собою
В тім морі вчорашніх подій втонула я з головою
Втопила я кожного з тих/ втопила з тїєю любов’ю
Я правда місцями сідаю і плачу
І плачу коли стою
Нікому не хочу давати здачу
Але й своєї я вже не візьму!
Тікати тікати і знову від себе
Біжу я кудись у далеку пітьму
З сірчано кислотним присмаком чаю
Який проливається на шкельця дно
Труїтись буденністю сірого кола
Ключиці вкотре пускати на діл
Не думати про свою досконалість
Якої й в природі то навіть нема
Малюючи вираз «це щастя»
Рукою змахнути сльози зі щік
Щось в плані життя пішло шкереберть
І тисне на мене звідусіль невідоме
Й гірке
І хоче втопити мене в моїм горі
Ніколи нікому нічого щоб зле
І завжди спочатку відкрити душу
А потім у неї плюють.
.. кажуть не всім дано. Кажуть є щось таке як доля. Кажуть за вчинки пра пра, відповідати будуть наступні малі. Якось все сумно і трохи болить. Я хочу як в тих і оцих і минулих. Щоб справжнє і назавжди. І хочу самотності розсміятись в лице, сказати що не боюсь й вночі сплю вже без світла.
Чому життя часами робить страшенні тортури коли ти є в вірі, і абсолютно закохане в тих хто гірше дикого звіра.
Хоча не важливо. Не здамся. Я матиму досить терпіння, й одного разу сонце засміється до мене так, ніби лиш я є в ефірі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820140
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2019
автор: 8Miriam8