Боже, будь ласка, почуй мої тихі молитви.
Я вже не можу плакати, сльози обпікають шкіру.
Я вже котрий рік ходжу мовби по лезу бритви.
Та все ще у тебе вірю.
Вірю у тебе, коли падаю просто на скло розбите.
Вірю у тебе, коли грошей не вистачає навіть на їжу.
Вірю у тебе. Допоможи мені і будем квити.
За все, що було. За все, що досі мене ріже.
Я стільки не плакала навіть коли народилась.
Я скоро не відчуватиму власні очі.
Я прошу тебе про допомогу, Боже, а не про силу.
Бо другої в мене стільки, скільки захочеш.
Я мрію прокинутись і почути, що полум'я згасло.
Що все вже владналось й нарешті готуємо свято.
Чому ти так прагнеш забрати у мене казку?
Це ж тільки її початок...
Вже серце болить і крає, а ти байдужий.
Ще є трохи часу, то прошу, не кидай мене!
Не хочу у котрий раз сотні цих напружень.
Я вірю у тебе і вірю у завтрашній день.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820428
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2019
автор: Анна Вітерець