Направду, як багаття не пали,
а я усе не нагріваюсь.
Чи ще й загріюся коли?
Уже й не вірю, і не сподіваюсь.
Надворі плюс і двадцять п'ять у хаті...
Я намагаюся відчути те тепло.
Та так нетепло, наче помирати!
Яке ж, мій Боже, студить мене зло?
Усе ховаюся у ковдри і у пледи,
у добрі спогади і у думки гарячі.
І мама каже - Ти візьми кориці, меду...
А я послухаю її, поплачу...
Не той ти, мамо, холод лікувати
мене навчаєш.
Тебе шкодую, бо мені ти - мати.
Тому ти так багато і не знаєш.
І знов від холоду згортаюся в клубочок.
Немає місця холоднішого на світі!
А я - лише під ковдрами горбочок.
І їм мене ніколи не зігріти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2019
автор: Di Agonal