Узяв на руки та підніс до неба
До свого неба в свою глибочінь.
Просила я казала, що не треба...
Не в змозі ще прийняти цю твердінь
А ти мовчав і пильно так вдивлявся
Проймав до дна, стираючи границі
І десь у складках вік стиха всміхався,
Розширюючи поглядом зіниці
Ті сині очі були цілим світом
В них відбивася розпач біль і мука,
Як спрагло ти шукав себе цим літом
Твоя печаль омана і розлука
У них світилися любов і тихе щастя
Прожита мудрість, знайдене натхнення
Таке незвичне вранішнє кохання
Як ореол надії і спасення
Я задивилась в них і потонула
Так легко, просто, жодного протесту
А ти всміхнувся ніжно і беззвучно,
З'єднавши разом наш великий Всесвіт
16 жовтня 2018 року (17:00)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820644
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.01.2019
автор: Apples