Не хочеться линути за небокрай,
Багато ще треба всього зробити.
Кажи собі - не лінуйся - вставай,
Та долею власною не прибитий.
Мабуть не видно кінець тривоги,
Забрано багатьох з ким починав,
Смерть спритно взяла їх на роги,
Не зволікай, вперед, не лови гав.
Прикрість кинути світ не минути,
Прірву фатуму наприкінці життя.
Не потрібно з себе артиста гнути
Од навіженої не знайдеш укриття.
Радіймо,- у вічність полине душа,
Тлін кожного тіла пребудуть діла.
Не треба жодного в могилі гроша,
Коли доля час загалом свій змела.
Всі станем гумусом для нащадків,
Для яких так само не вічна зоря.
Впадуть в урвище на долі кладку
Заллють всіх штормами часу моря.
2 лютого 2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821154
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.01.2019
автор: Володимир Кепич