Росла бурулька з стріхи на даху,
І кожен день тягнулася донизу,
Міцніла у погодоньку лиху
Від сонечка – скидала нижче ризу.
По крапельці росла із дня у день
В морозну пору крижаніли сльози
Для променів – вона немов мішень -
Такі от є складні метаморфози.
Холод, тепло, відлига і мороз,
Все вдало поєдналось в її долі,
Ніхто ніколи не сприймав всерйоз,
Чому бурулька плакала поволі?
Та в одну мить завершивсь її час,
На землю вона впала наче скло ,
Блиск кришталю вмить потьмянів й погас,
Ніхто й не знав що в тій душі було…
12.01.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821161
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.01.2019
автор: Інна Рубан-Оленіч