[b]Стихає помітно у сутінках вітер
Залишивши долею кинуті фрази.
На моїм вікні замерзають квіти,
Котрі не розквітли жодного разу.
А ввечері чай і терпкий шоколад,
Безліч думок не дають відпочити.
Як би ж я могла повернутись назад,
По-іншому, мабуть, вчилася б жити.
В кімнату не чутно збігаються сни
В легкій павутині втрачених днів.
Спонтанно собі пов'язала вузли
З таких дорогих і не сказаних слів.
Надворі зробилося тихо і гарно,
Шепіт сильніший, ніж кинутий звук.
І я шепотіла... Та вже було марно
Шукаючи теплого дотику рук.
І тільки збагнувши, що скоро світанок,
На мить вгамувалося серцебиття.
Пора зустрічати сьогоднішній ранок
І нове життя...
11.01.18[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821292
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.01.2019
автор: Анна Януш