Молодий хлопчина Ваня
Був засліплений коханням:
Знав, що тільки його Настя
Принесе у хату щастя.
Закохався - одружився,
І побачив - помилився.
Стала Насточка ревнива,
І сварлива, і лінива.
Все Івану дорікала:
-Краще б я тебе не знала!
Пригадай знайомство наше:
В парку я і друг мій Паша,
Раптом грім, страшенна злива
(Отаке буває диво),
Паша втік із переляку,
А я мокра, як собака
Залишилась біля дуба,
Цокотіли в мене зуби,
Навіть тіло все здригалось –
Дуже блискавки боялась.
Десь раптово ти узявся,
Кажеш - зразу закохався…
Така зустріч була наша,
Жаль, що не вернувся Паша.
-Я не вірив,- Ваня каже,-
Що природа все підкаже:
Мене небо рятувало,
Знаки ясно подавало!
Блискавка стріляла з хмари,
Щоб не були ми у парі,
Вітром з ніг мене збивало
І до тебе не пускало.
Сипав град, як горошини,
В колесі - пробита шина,
Злива страху додавала,
Хіба цього було мало?
Поховалися всі звірі…
Тепер в містику я вірю,
І яка в жінок порода –
Все підкаже вам природа!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821435
Рубрика: Гумореска
дата надходження 15.01.2019
автор: Катерина Собова