Антономазія (грецьк. antonomddzo – перейменування) – поетичний троп, який вживається у непрямому, часто метонімічному називанні літературного персонажа або зображуваного явища іменем міфічного чи літературного героя:
… хочу вірити,
Що от
Надійде знов
Любити працю
Новий ліричний
Гесіод!
(О. Влизько)
Іноді антономазійний образ, перебираючи на себе властивості іншого предмета, набуває ознак символу:
І ось встає із піни Понту
Над хвиль розгойданим свічадом
Співуча мрія горизонту –
Сліпуча Степова Еллада
(Є. Маланюк).
“Степова Еллада” у поезії Є. Маланюка означала Україну, втілювала в собі риси довершеної краси та шляхетної гармонії на противагу іншим, полярним їй символам – “Чорної Еллади”, “Антимарії” та ін.
Антономазія (гр. antonomasia — перейменування) — різновид синекдохи, який формується в результаті переносу імені. Це перейменування означає, що замість назви певної особи вживається назва такої її ознаки, риси, властивості, дії, речі, завдяки якій цю особу не можна сплутати з іншими.
Наприклад: Автор "Кобзаря" писав: Се той Первий, що розпинав нашу Україну, а Вторая доконала вдову-сиротину; Блискоче ніч перлиною Растреллі (Андріївська церква в Києві, роботи Растреллі), з гори збігає Боричів узвіз... (Л. Костенко). Є два види антономазії:
• 1. Використання широко відомих власних імен персонажів у ролі загальних: закоханих називають Ромео і Джульєтта, залицяльника — Дон Жуан, ревнивого — Отелло, скупого — Плюшкін, пустого мрійника — Манілов, слухняного трудівника — Іван.
• 2. Вживання загальних назв у ролі прізвищ або імен літературних персонажів. На такі приклади багата українська література: Пузир, Калита, Часник, Галушка, Марко, Безсмертний, Тарас Трясило.
Антономазія вимагає попередніх базових знань, тобто знань про ознаки і властивості того, чиє ім'я або назву використовують. Обидва види антономазії характеризуються виразною експресією, широко вживаються у публіцистичному, науково-популярному мовленні, у фольклорі, в усній розмові, в художніх творах піднесено романтичного або принижено сатирично характеру.
У чистім полі, в полі на роздоллі,
де колосочки проти сонця жмуряться,
Вернигора, Вернивода й Вернидуб —
три велетні—зібралися та й журяться (Л. Костенко).
Сутність антономазії ґрунтується на тому, що «власне ім'я, найчастіше ім'я особи, що вирізняється якоюсь характерною ознакою або сталою належністю до певного явища, стає прикметою цієї ознаки або цього явища. Багато міфологізмів, літературних персонажів, історичних діячів стали традиційними: Цицерон — „красномовна людина", Плюшкін — „скупий", Марс — „війна".
Більшість власних імен, що використовуються в загальному значенні, передають одночасно й емоційну оцінку»:
Ось і не треба газетних фраз!
— Біль є постійно біль! —
Мовчки зросте десь новий Тарас
Серед кривавих піль!»
(Є. Плужник).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821460
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2019
автор: Теоретик