Жаліти звикли діточок-сиріт,
А сиротою ж може бути й мати.
Чому ж про неї забуває світ,
Коли пів серця в матері відтято?
Коли вона не сина чи доньку,
А хрест, граніт холодні обіймає.
А ті сльозу п’ють матінки гірку,
Котра струмочком із очей стікає.
О, скільки ж їх – нещасних матерів,
Котрі довіку сиротами стали,
Чиїх дітей Всевишній не вберіг,
А в кожної душа жива – не з сталі!
Молімося ж за тих, кому біда
Засіяла сніги так рано в коси,
Хто кожен день і молиться, й рида,
І тільки миру для усіх нас просить!
13.01.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821740
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2019
автор: Ганна Верес