[i]Трощи! Ламай! Знищуй вщент мої кордони,
Я відкрита до будь-яких тортур, катувань.
Злічи , хапай, зацілуй сухі від морозу долоні.
Бери! Вкради! Зроби своєю ,без коливань...
Малюй мене на серветці після випитої чашки кави,
Ріж навпіл, надихайся моєю святою покорою
Бачиш, твоя! Випивай не скупими ковтками,
Не зважай. Я лиш на вигляд здаюся хворою..
Пензлем проводь по сніжно-невинним стегнам.
Знаю ненавидиш , бо змушую тебе жити,
Ненавидь мене, але я ж тобі така кревна..
Така люба .. Не бійся заміцно мене любити...
Ніжно - ніжно торкайся волосся, шукай у них істину,
Запам'ятай молочно-небесний смак мого тіла,
Не смій лікувати душу мою розхристану,
таку налякану, таку змарнілу , таку несмілу...
Я скорюсь , лиш покажи мені рай за пеклом,
покажи мені щастя, а також поле тюльпанів.
Забери, відвези від страждання дуже далеко,
Я скорюсь , та не сковуй мене в золотаві кайдани..[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821760
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2019
автор: дівчина з третього поверху