В траві втопає страчена береза.
Немає ні верхівки, ні гілок –
Поклопоталося безжальне лезо.
І, певно, що не вчора це було.
Лежить. То й хай.
Але, немов укопана,
Спиняюся,
Бо раптом потрясла
Тугенька брость.
Вона тихцем упоперек
Із деревини мертвої росла.
Неначе обнімала матір білу
Й не знала, що в майбутньому гряде,
Як у війну дитя осиротіле
Біля схололих маминих грудей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822053
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2019
автор: Ніна Багата