У давній час, коли Господь
Давав для квітів назви,
Цвіла неподалік від вод
Блакитна квітка в травах.
Забули дати їй ім’я, –
Спитала квітка в Бога:
«Ну, а мене назвете як?» –
В очах тремтить тривога.
«О квітко, пам’ятай мене,
Тебе я не забуду,
Твій цвіт ясніший від небес,
Зовешся – Незабудка».
28.11.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822090
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2019
автор: Martsin Slavo