По вулиці околичній іду
І ранню осінь подумки насварюю
За те що фарбу розлила руду,
За горизонт позапихала хмари.
То де ж узятися дощу? – Нема!
А саме час боровичкам проклюнутись…
Озимина ще чорна і німа.
Зернята в ній уже близькі до бунту.
Хоч так не має бути! Хліб – святе!
Його не можна ображати сушею…
На осінь серджусь. З нею щось не те.
Ще й дні, мов спілі яблука, надкушує.
Я, мабуть, присоромила таки
Цю пишну пані за можливі збитки.
Вона спинила і мене, й думки
Через паркан простягнутою квіткою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822335
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2019
автор: Ніна Багата