Серед степу широкого віє хуртовина,
Завиває дужий вітер, посіріла днина.
Плаче, стогне, сивочолий, у посвисті кулі,
У бліндажі солдат сидить, дні згадав минулі.
Ріжок собі набиває патронами повний,
Схилив голову, співає, а біль невгамовний.
Йде війна не рік, не другий, шостий навертає,
На дзвіницях по Вкраїні дзвін сумом ридає.
Стиснув зуби, аж цигарка, навпіл долі впала,
Схрестив пальці, щоби доля вогнем не палала.
Бронь поправив, що на грудях, треба йти до бою,
Не діждуться воріженьки, щоб був сиротою.
Без країни, що на карті ні меж, ні кордонів,
Бо міцніших, між у серці, нема бастіонів.
Де любов, надія й віра, правдонька кривава,
Щоби воля, горем крита, навік панувала.
22.01.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822380
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2019
автор: Валентина Ланевич