Я тут сиджу, я тут її чекаю,
І що з того, що я самотній пес.
У ночі темні наче той вовчисько підвиваю,
Влаштовую нічним бродягам стрес.
І що з того, що я такий страшнючий,
Пройшов крізь зграї, крізь ненависть злу,
Що тут навколо до таких, як я, витає,
Зберіг я відданість добру.
Учора те мале худе створіння
До мене підійшло і обняло,
І здивувались всі, навіть листок осінній,
Мені аж лапи відняло.
Тепер сиджу, хай що мене чекає,
Обуренню товпи немає меж,
Побачити те видиво бажаю,
Від мене мрію вже не відбереш.
Прийшла, схилилась,
Щось має у жмені,
Щось ще зі школи, мабуть, зберегла,
А їй кричать: кому ти це, химері,
І де ти це чудовисько знайшла?!
Провів її додому, не підходжу,
Ще налякаю тих, що у дворі,
Я тут неподалік поброджу,
А вранці знов чекатиму її.
* [i]або повість самотнього собаки[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822515
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2019
автор: Дружня рука