Маленькі оченята гірко плачуть
І дивляться на землю із даля…
Матусю на дорозі вони бачать,
Яка своє цілує немовля….
Піти із дитбудинку!-захотіла
Вже навіть за ворота відійшла.
Невийшло…Медсестра її зустріла,
Закрила у кімнаті,і пішла…
І знову її очі заблистіли
Сльозинки покотилися,мов мак.
З надією вуста пробурмотіли:
Вона ж мене шукає ,чи не так?
…Не так! Вона,мабуть,уже й забула,
Що ти на світі є,що ти жива
Без тебе жити лекше,ти-минуле
Для неї ти давно уже чужа!...
І часто ходять люди по дорозі
І часто чути:Донечко!Мій синку!
І знову на очах біліють сльози
Кому потрібні діти з дитбудинку?!!
Для них цей дитбудинок,наче грати
Вони ж такі малі,як цвіт лілей.
І хочеться із болю закричати:
Батьки! Непокидайте ж бо дітей!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822602
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2019
автор: Олінька