твоє мовчання уже не ранить,
в рядки віршів я вплітаю рими.
мов аркуш книги, згоріла пам'ять,
і можна гримнути вже дверима.
час покаяння і час ридати,
ламаючи поодинці стіни.
залистопадило.
двадцять пʾяте.
ми засинаємо знов не з тими.
ти засинаєш. я ж, як і завше,
вночі кахикаю, знов віршую.
мій янгол, крила на небі склавши,
не спить, він вірить – пересумую.
але все марно – ця осінь шоста –
як у коханні, в піщанім морі.
– біда у чому? (спитаєш просто).
___________________________________
– навряд чи серцем
я охолону.
Оригінал:
твоё молчанье уже не ранит,
мои стихи попадают в ТОПы.
листом тетрадным сгорела память,
и можно смело дверями хлопать.
нам можно каяться или плакать,
поодиночке ломая стены.
заноябрило.
тоска и слякоть.
мы засыпаем опять не с теми.
ты засыпаешь. А я, как прежде,
стихи выхаркиваю ночами.
мой светлый ангел не спит в надежде,
что я когда-то перескучаю.
но всё напрасно – шестую осень
в любви своей, как песок в пустыне.
– ну, а беда в чём? (однажды спросишь).
___________________________________
– я вряд ли сердцем
к тебе
остыну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822618
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2019
автор: макарчук