Грає вітер на сопілці, на очеретині,
Сипле з хмари сніг пухнастий, стелить по долині.
Убирає в бісер клени й зелені ялини,
Намітає кучугури, всміхнувся калині.
Але посмішка лукава, з холодом, морозом,
Тонкі віти зледеніли, сонце ж котить возом.
Стиха, нехотя по небі, пливе горизонтом,
Гойвороння розкричалось, наступає фронтом.
То летить в одну лінійку, то в ламанім строї,
Дятел дзьобиком стукоче, він при своїй зброї.
Добру справу учиняє, як усі герої,
Щоб дерева були гожі, в стужу, на постої.
І мала синичка скаче хоробро подвір’ям,
Аби у серці горобці не знали зневір’я.
Щоби зиму пережити, геть, на зло повір’ям,
Що залежить завтра конче, яке надвечір’я.
28.01.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823079
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2019
автор: Валентина Ланевич