В благенькій сорочині полем йшла,
Сколола босі ноги об стерню,
Багато розгубила і знайшла,
Аби радіть сьогоднішньому дню.
Вона весь час жила і не жила,
Сам Бог лиш знає скільки пережито,
Напровесні все сіяла поля,
Щоб проростало життєдайне жито.
В чужім лахмітті втратила красу,
Не по дорозі йшла, а за межею,
Чимало мова втратила часу,
Ще суржик часто дошкуляв грижею.
Та вистояла, змила увесь бруд,
Багнюку, ту що родичі вмивали.
Пробила мур черствих сердечних груд,
Щоб мову рідну ми не забували.
Ту мову, що об’єднує серця,
Ту мову, що із Кобзаря говорить
Ту мову – що нам дана від творця
Ту мову – що зціляє й животворить.
Вкраїнська мово - солов’їна трель,
Струмків наспіви і вітрів сонати,
Барвиста і яскрава акварель,
Якій в віках майбутніх процвітати.
31.01.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823593
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.02.2019
автор: Інна Рубан-Оленіч