Самотня жінка тиха і печальна -
Навіяв вітер з осені журби.
Старих дверей загойдане мовчання,
Лише з вікон - розгорнуті світи.
Грудневе сонце ковзає крізь крона
Оголеної яблуні в саду.
Сидить принишкла на гіллі ворона
Між кілька яблук, що не упадуть.
Руденький кіт пригрівсь на підвіконні,
Принишк на шибці й змочений листок.
О, ця пора... О, дні ці безборонні,
Немов вино з настояних грушок.
Чекає день вечірнього зеніту,
Червоне пасмо вкрило горизонт.
Сидить мовчазно жінка, жде одвіту
І до портрета тулиться чолом.
Всі стіни в хаті - то світи безмежні.
Куди не гляне - погляди живі.
Поговорила... взяла хлібчик в жмені
Й пішла у двір погодувать птахів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823656
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2019
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА