[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UT8IiLwLQis[/youtube]
На обрії сонечко сходить,
В червоне фарбує мій світ.
Зимовий, морозний ще подих.
Невже весна вже край воріт?
Відчутне її ще тремтіння,
Звичайно ж, її не пора.
Чи, може, душі це хотіння,
Завзято її підганя.
Чекає, сумує, благає.
Що скаже на примхи зима?
Вона почекать вимагає,
Та все ж погляда крадькома.
Чому це зраділи струмочки,
З бурульок тече вже вода,
Ї скинули цвіт свій садочки?
Зима хіба так вигляда?
Та добре я все розумію.
Помріяти так, це - не гріх.
Ще будуть морози, завії.
Не треба, весно, що наспі́́х.
Нащо нам її підганяти?
Прийде ще омріяний час.
Я хочу тебе обійняти...
Тепло - найдорожче для нас...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823678
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2019
автор: Н-А-Д-І-Я