[i]Читала книгу, вдихала запах. А в думці ти.
Втікала від себе, боролась з собою. Палила мости.
Не звикла. Не вміла. Клялась не любити людей.
В пошарпаних стінах не було ні вікон, ані дверей.
Промені сонця прокрались крізь ледь помітну шпарину.
Як трапилось так, що раптом я полюбила людину!?
У вихорі мрій, сподівань і нестримного кроку до себе,
До чогось вищого, творчого... А найдивніше - до тебе.
Мало не билась об стінку... Мало не рвала волосся.
Шептала весь час як мантру, що це не любов, а здалося.
Рятунок шукала, безцільно купляла на потяг квитки.
Втікала від тебе. Хотіла забути. І не змогла втекти.
А повернувшись вірила щиро, що все це було марою.
Губилась у вулицях... І знову зустрілась з тобою.
І зрозуміла, що де б не була і які б не читала книжки.
Посеред доріг і рядків вкотре з'являєшся ти.
Тобі ж я ніколи цього не зможу сказати.
Бо я саме та, кого неможливо кохати.
Січень 2019[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2019
автор: Анна Януш