Нанизую пацьорочки на голку,
ретельно обираю кольори.
Здається, що тримаю світ в подолку —
всі барви літа, осені, весни.
З трави беру зелену намистинку,
із сонця я́сного — палкий, гарячий жар.
З небес — блакитну бусинку-краплинку.
Який то, Боже, Твій великий дар!
Так вишиваю — наче обереги,
черпаю їх із глибини душі…
Нанизую від альфи до омеги,
кладу стібки — барвисті вітражі.
Розшию полотно легким серпанком,
на ньому вигаптую материнки цвіт.
Змережу стежку в полі до світанку,
хай квітне мій візерунко́вий світ.
Молитву, вишиваючи, співаю,
яку навчила матінка колись.
У ритмі серця бісер викладаю,
аби слова на полотно лились.
Нанизую не голкою — душею,
під шепіт Твоїх, Боже, молитов.
Дай вишити не просто цвіт лілеї —
добро і радість, щастя, і любов.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823892
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2019
автор: Ольга Береза