"Люблю", - набатом у надвечір’я ввись,
Де сонце заступають темні хмари.
Дякую долі за те, що є, - колись,
Де він був мій і не було печалі.
Збігають дні у мовчазнім рятунку
Від холоду у серці та за вікном.
Чуднішого не втрапиш подарунку,
Аніж кохання, що личить обидвом.
Кохання, - сонце, що з пітьми тікає,
Душа без нього в утробі сирота.
Віро моя, ти де, - душа питає,
До світла лине укотре навмання.
03.02.19
світлина автора: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823973
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2019
автор: Валентина Ланевич