Уляглася спати Думка на хмаринку,
Щоб іі ніхто не діставав.
Там собі зробила із мрії хатинку,
Ясний місяченько - вартував.
Синьоокі зорі скоса поглядали.
Миготіли, наводили сум.
Тій самотній Думці спати не давали.
А ще деякі – брали на глум.
Як відгородитись і про все забути,
Думка відповіді не могла знайти.
В цім широкім світі не знала, як бути.
Як їй не згоріть від самоти.
Та якось незручно ій стало на хмарі,
Яку вітер буйний колихав.
Й полетіла Думка із Вітром у парі
Стрівся той, що вірно покохав.
Тепер вони разом швидше всіх літають,
Їх нікому вже не зупинить.
Так завжди буває, як палко кохають,
Тоді легше в цьому світі жить
03.02.2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824038
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2019
автор: Валентина Рубан