Ненавчена поїхала я з дому,
Недопила дитячого тепла,
Плила назустріч долі невідомій
І надто вже довірлива була.
Я щастя в долі і в людей просила
І мріяла, що стрінуся із ним,
Та поруч щастя інших колосилось,
Моє ж було на дні аж борозни.
Я грузла в ній, долала біль-тривогу,
Аж поки проросло моє зерно
Добра й любові. Вийшла на дорогу,
Тримаючи терпіння знамено.
На жаль в житті буває так частенько,
Коли камінням встелена тропа,
Залишивши і дім, і рідну неньку,
Стрічаєш долю, що по ній ступа.
4.08.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824306
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2019
автор: Ганна Верес