«Не сотвори собі кумира!»
По заповіді досі жив.
Аж раптом, - свідком оця ліра, -
Живого янгола зустрів.
Постала, наче зірка з неба,
Нехай без крил, та усміх вуст,
Та погляд – вартий пісні Феба,
А що вже стан, а що за рух!
Наче пливе понад землею
В природній грації життя.
З душею робить щось моєю:
Її бентежить почуттям.
І зграї мрій знялись до неба
Немов від свисту голуби!
І не збагнути: нащо треба,
Щоб я на неї став слабий;
Щоб я, та раптом збожеволів,
Та переслідував мету -
Аби на мить зустріти погляд,
Аби вдихнути чистоту
Оцього Ангела у плоті.
В якої все: душевний мир,
Світанок в першій позолоті
І вечір, що вогнем горів
В благословенну літню пору,
За обрій сонце ведучи.
Місяць зійшов по хмарі вгору,
З кишені видобув ключі
Відкрив зіркам небесну браму
Пролив на стежку світла синь
І задивився на кохану
На цю дівочу лебедінь.
Дивлюсь і я: не надивлюся!
В бажаннях грішних весь горю
На неї ледве не молюся
Лише про неї говорю
Зробив із жінки я кумира
Порушив заповідь святу
Як бачите: під звуки ліри
В зіркову лину висоту.
07.02.2019
--//--
Немов березнева погода
Мій настрій мінливий в ці дні.
То в серці груднева негода,
То в думах мотиви ясні.
А всьому цьому є причина
Страждання і радість навпіл
Прийшла найдорожча людина
Хлібину поклала на стіл
Привітно всміхнулась, а потім
У справах з кімнати пішла…
Краплиночку сонця коротку
Собою в житло принесла.
Осяяла стіни і стелю,
Залишила хвилю тепла
І то не біда, що в оселі
Лиш миті недовгі була.
До вечора часу багато
А раптом, ще привід знайде,
Щоб серцю подовжити свято,
До хворого друга зайде.
Чекаю, на щось сподіваюсь
Жену з серця хвилі сумні
Хоч дня смолоскип догорає
І сутінки знов у вікні.
07.02.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824500
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2019
автор: dovgiy