Так за весною стужилась, за поглядом пролісків,
Душу ж січе і січе снігова каламуть...
Ця літургія зими - з потойбічності голосом,
Певно, самого життя виморожує суть.
День вже пішов, тільки обрій палає калиново,
Вечір фарбує сніги в фіолет і багрінь;
ПАдуть хвилини земні - льодяними сльозинами,
Ніч випліта непроглядного мороку тінь.
В гіркій спокуті зими, під небесними ликами,
В розсипах зір, у сіянні далеких планет,
Миті короткого щастя здаються великими,
Зафарбувавши в надію життєвий сюжет.
Все ж бо таке зрозуміле - з чималої відстані:
Кадри життя мерехтять, як кіно міражі...
Звіє полову, а те, що насіяли - в вічності,
Паростю буйно зійде на останній межі.
Так за весною стужилась, за поглядом пролісків -
Сіє зима невеселу думок каламуть...
Тільки весна забринить нам сопілковим голосом -
І завирує життя сонценосного суть
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824537
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2019
автор: Світла(Світлана Імашева)